Чисто театр

( журнал "Театрально-концертний Київ". N2, Марина Котеленець, 01.02.2003 )

Коли навесні цього року режисер Владислав Троїцький, керівник Центру Сучасного мистецтва "ДАХ", отримував "Київську пектораль", він прямо на врочистості сказав, що насправді кращою виставою вважає виставу Володимира Оглобліна "Васса Железова".

У такій несподіваній формі Владислав Троїцький висловив шану і любов до свого учителя. Володимир Миколайович Оглоблін уже давно працює в "ДАХу", виховує акторів та студійців цього театру і здійснює вистави виключно за класичними творами. У репертуарі театру -вистави режисера "Шельменко-денщик" Г. Квітки-Основ'яненка, "Васса Железнова" М.Горького, а недавно було показано прем'єру комедії Островського "Свої люди - поквитаємось!"

Практично всі актори "ДАХу"- зовсім молоді люди. Під добрим впливом В.Оглобліна вони пройшли період аматорства та учнівства й нині досить упевнено існують у різноманітному драматургічному матеріалі. Граючи Островського, актори разом з режисером створюють правдивий реалістичний психологічний театр, у якому обережно ставляться до тексту, вичерпно і допитливо проробляють кожне слово, грають кожну фразу, старанно вибудовують роль і створюють виразні характери.

Невеликий, камерний простір зали "ДАХу" не вибачає акторам фальші й неправди сценічного існування. На такій близькій відстані акторської талант не приховати не зімітувати. Людська природа та сценічна обдарованість (або її брак) помітні, ніби при погляді крізь лупу.

У "ДАХу" відбувався своєрідний розподіл режисерських амплуа: молодий Троїцький створює театр модерного психологізму, пересадженого на наш грунт з московського середовища; а метр Оглоблін продовжує творити театр академічного реалізму. Йому, "останньому з Могікан", під силу зберігати і втілювати у виставах цю традицію, яка практично пішла з сучасного театру. Якщо проводити аналогії (які завжди доволі відносні), то київського режисера Володимира Оглобліна можна порівняти з московським Петром Фоменком, що також не дає згинути великій традиції російського психологічного театру.

Звичайно, режисерське трактування п'єси О. Островського може здивувати і навіть розважити. У класика історія полягає в тому, що на зміну диким і брутальним купцям Замоскворіччя приходить молоде покоління ділків, хижацтво яких не менше ніж у батьків, тільки прикрите європейським одягом. Оглоблін же у своїй виставі викриває в основному нових буржуа - і це виглядає трохи наївним і запізнілим. Сьогодні важливо вже інше: як нам усім -"старим і новим" -тепер жити разом...

Але зрозуміло, що цінність нової прем'єри В. Оглобліна та сценічних робіт молодих акторів, звісно, не в актуальності й злободенності. Ця вистава -для гурманів, які відчувають аромат правдивого театру, де постановник працює вичерпно і уважно та, як належить режисерові реалістичного театру, намагається "вмерти в акторові."

Марина Котеленець, 01.02.2003

Назад
Перехiд