В театрі "Дах" примушують думати під рок

svidomo.org, Дмитро Іващенко, 23.01.2012 )

Спробуйте побити когось на вулиці або прямо у вагоні метро. Ви будете здивовані, бо Вас ніхто не спинить, не спробує завадити. Можете робити що завгодно: руйнувати культурні пам’ятки, влаштовувати війни  в країнах третього світу,- всім байдуже, головне щоб їх не торкнулося. З нашої мовчазної згоди коїться безліч лиха. Вияв громадської думки, обурення,- за святковим столом, у перерві між чарками.

У виставі Володимира Снігурченка «Времени нет. За стеклом» дві жінки і хлопець збираються в квартирі щоб обговорити важливі для них теми: власні стосунки і почуття, долю світу, демократію, війни, махінації з дефіцитом української гречки, відмову від власних традицій, природні катаклізми і ще багато чого. Подібні думки закрадаються в мозок до кожного з нас, лишаючи неприємне фатальне відчуття, що все навколо неправильно, несправедливо і впевнено летить до пекла.

Ми - діти, ні защо не бажаємо брати на себе відповідальності, граємось у свої ігри, зховавшись у зручному маленькому мікросвіті і байдуже на тих, хто страждає зовсім поруч. Причину такої поведінки пояснює Нік: «На самом деле всё очень просто, кто-то в этот момент расплачивается за моё спокойствие, за моё детство, за мою сытость. Понимаете? Кто-то в этот момент говорит, - Мы заберем у одного, чтобы хорошо было другому!  И я понимаю, что на сегодняшний день я попадаю в число тех других, которым хорошо, которые в детстве, и запросы которых всё увеличиваются и увеличиваются. Мы не способны отказаться от комфорта, к которому привыкли. Мы просто ненасытные потребители. И я также понимаю, что ничего сделать не могу, чтобы помочь им. Я ничего сделать не могу, потому что, если я начну что-то делать такое, чего не делал раньше, то я могу оказаться по другую сторону. Понимаете? А ради чего? Чтобы я стал тем, у кого забирают, чтобы отдать тому, кто пришел на мое место? Нет, я этого никогда не сделаю.»

Режисер Володимир Снігурченко, який одночасно є лідером гурту «Четвертый реактор», поєднав у своїй роботі театральне і музичне мистецтво і називає це арт-роком. Впродовж вистави актори виконують на скрипці, гітарі, барабані і синтезаторі оригінальні повноцінні музичні композиції на тексти з п’єси. Снігурченко ставить за мету своєю творчістю змусити людей думати і аналізувати, не піддаватись маніпуляціям.

Дія відбувається в кімнаті, вздовж однієї стіни – скло, крізь яке неможливо зазирнути всередину, що символізує своєрідне «вікно в Європу».

Після перегляду може виникнути бажання боротись проти несправедливості, робити добро для оточуючих. Не варто йому опиратись.

Дмитро Іващенко, 23.01.2012

Назад
Перехiд