"Макбет" по-українськи

( журнал "КІНОТЕАТР", Анна Косенко, 01.05.2005 )

 

“Макбет” по-українськи

Неможливо повернути театру властиву

йому силу впливу, не повернувши

перед тим його мову.

А. Арто (Театр жорстокості. Перший маніфест)

   Про повернення театру до мови ритуалу, з якого він вийшов, говорив не тільки Арто – це стало однією з провідних тем у роботах (теоретичних і сценічних) багатьох авангардних режисерів ХХ століття. Йшлося про створення нового виду взаємин актора і глядача через емоційну залученість останнього до дійства. І не обовязково, що глядач мав якось фізично брати участь у виставі. Театр – це містеріальне видовище, долучення до якого змушує пережити новий екзистенційний досвід, можливо, і не завжди приємний. Часто для створення такого видовища необхідно звернутись до традиційних релігійних і культових обрядів минулого. Що і зробив режисер Владислав Троїцький разом з акторами театру “ДАХ” у виставі “Пролог до “Макбета” (з циклу “Україна містична”).

   “Макбет” відрізняється від інших творів Шекспіра більшою кількістю язичницьких елементів, майже народним демонізмом. Сюжет, як і в деяких інших його творах, перегукується з творчістю фольклорною, звідки, ймовірно, він і був узятий. Але якщо англійці можуть тонко відчувати цю нотку язичництва у його творчості, виявляти певні архетипи, то для слов’янина  дослівно й ортодоксально поставлена вистава буде сприйматися зовсім інакше і, на жаль, можливо, менш глибоко. Тому для адекватного перекладу театральної мови Шекспіра для наших театрів виправданим є залучення елементів традиційної української культури. Це має місце і в “Пролозі до “Макбета”.

   ...етно-хаос гурт “ДахаБраха”... виконує відповідні до сюжету українські народні і традиційні для певних обрядів релігійні пісні у власній, дуже цікавій обробці. Знакомства в Харькове Це створює необхідний для кожної сцени настрій і допомагає орієнтуватися в сюжетній лінії, адже тексту у виставі немає, окрім кількох монологів, які промовляє один із музик, починаючи виставу подібно до народного оповідача: “Було це давно, коли ще й гусей не було...”, що створює враження саме фольклорного походження розказаної історії. Наприклад, під час помазання Макбета на царство звучить “Многая літа”, а в сцені, відсутній у творі Шекспіра (весілля Макбета і леді Макбет, Банко і його нареченої), лунають українські весільні пісні. Причина божевілля леді Макбет переосмислена як , окрім усього іншого, її нездатність народити дитину живою – її немовлята помирають один за одним, замучені відьмами. В цій частині пєси звучить люба багатьом малюкам веснянка про зайчика, що чеберяє ніжками, яка переходить від лагідного співу до майже істеричних вигуків.

   Основними виражальними засобами, окрім музики, є поетика рухів, фізична мова на основі знаків, а не слів. Ще Мейерхольда звинувачували у тому, що його театр – це, по суті, балет. Але де межа між театральним рухом і танцем? “Римованість” рухів – необхідна частина ритуалу, чіткість виконання якого визначає і його ефективність. Танок відьм, молодих воїнів, Макбета і леді Макбет, динамічні й сповнені еротизму, надають виставі відтінок магічності, перетворюють її на шаманське дійство, до якого на чуттєвому і несвідомому рівні долучаються і глядачі. Ритуальним елементом є також одягання і знімання масок, за якими нібито приховуються таємничі сили, ворожі людині.

   Оформлена вистава килимами з кольоровим геометричним орнаментом, актори вбрані в традиційний український одяг. Режисер не намагається точно відтворити традиційну манеру декорування, а говорить знайомими нам знаками – кольорами, їх традиційним сполученням на тканині, узором.

   Писати про такий вид театру непросто, адже багато його елементів не вимагають раціонального осмислення, а залучають глядача до співпереживання через зображення, танок (або пластичні рухи) і музику, тому і говорила я більше про формальний бік вистави, який ще можна хоч трошки осмислити, помацати, так би мовити, а от усе інше краще відчути. Але по-справжньому тішить те, що українські режисери вдаються до мистецьких експериментів, які синтезують народне, класичне й авангардне мистецтво.

Анна Косенко

Анна Косенко, 01.05.2005

Назад
Перехiд