За п'єсами:
Сoфокл «Едіп Цар» (в перекладі Івана Франка)
KLIM «Собача будка. Антиутопія з життя мовчазної більшості»

«ЕДІП. СОБАЧА БУДКА»

Режисер-постановник - Владислав Троїцький

Мова вистави - українська


Фото Олесі Моргунець

Фотогалерея

Ідея, композиція тексту, режисура Владислав Троїцький
Сценографія Владислав Троїцький
Дмитро Костюминський
Музика Владислав Троїцький
Соломія Мельник
Роман Ясіновський

Дiйовi особи та виконавцi

  Володимир Міненко
  Василь Білоус
  Наталка Біда
  Вікторія Литвиненко-Ясіновська
  Руслана Хазіпова
  АннА Нікітіна
  Zo
  Тетяна Гаврилюк
  Вишня
  Настя Шевченко
  Віра Климковецька
  Ігор Постолов
  Дмитро Костюминський
  Дмитро Ярошенко
  Тетяна Василенко
  Роман Ясіновський
  Соломія Мельник

ЕДІП…
Те , що «душа человеческая – потемки», ми, звичайно, знаємо.
Знаємо й те, що доля людська – це неабиякий лабіринт…мінне поле…прірва… тюрма…

Ми мріємо про свободу і сподіваємось, що вільні від гріхів наших батьків, відчуваючи проте нутром, що це лише наша ілюзія, бо не знаємо, чи можемо ми оминути призначеного нам…і в який момент щастя чи відчаю нам принесуть рахунок. Ми не лише не знаємо цього, але найчастіше воліємо не знати, оскільки цього можна уникнути. Ми ж сподіваємось, що наша доля трагічна, а вона в кращому разі драма, і в цьому винні ми самі, бо намагаючись втекти від долі, ми врешті-решт вибираємо її гірший варіант. Отже найчастіше наше життя – навіть не людська комедія, а просто трагіфарс. Трагіфарс, бо як інакше наректи те, що ми, знаючи, як це смертельно небезпечно, чомусь це робимо? Бо так вже сталося на початку ХХ століття, що нас, точніше, нашу культурну свідомість на століття вперед занурили в міф про спробу уникнути долі … вбивства вітця …перемогу над Сфінкс за допомогою простої відповіді на просте запитання… здобуття влади… подружжя з матір’ю… породження дітей з нею у шлюбі і про фізичну пітьму, бо навіщо очі, якщо вони не бачать, а те, що вони бачать, лише заважає чути їм мудрість серця. Отже єдиний вихід – пітьма.

Не обговорюючи, чому так сталось і навіщо. Правий Фрейд, чи ні, навязавши нам такий погляд на себе, ставлячи перед нами таке дзеркало? Повернувши нам цю Сфінкс, цю загадку на ім’я «історія Едіпа», яка нам, можливо, не дуже й до вподоби( ми ж не такі і з нами такого не може відбутися апріорі!)… але..попри це… відповідати мусимо ми, хочемо ми цього чи ні, подобається нам це чи ні. Адже навіщось театр існує, якийсь толк і якась користь від нього неодмінно повинна бути, хай навіть і не відповідає на питання, від яких не сховатися, то хоча б допомагає нам в наших пошуках відповіді на питання чергової Сфінкс принаймні тим, що схожа історія вже була.

Так от, ЕДІП… автор Софокл. Драма, в якій питань завжди буде більше, ніж відповідей.

Не знаємо відповідей і ми. Саме наше життя – спроба відповіді. Наш ЕДІП – це спроба можливо й не відповіді, але принаймні правильного питання.

Це наша четверта спроба наближення до цієї театральної Сфінкс в українській версії Івана Франка.

Це наш четвертий крок…четверте входження…тепер у замкнений простір…в клітку…в тюрму… чимдалі від свободи шаманських пасток для ранку і вітру, створених яко буддійські пісочні мандали, для нещадного і величного віддані полумю – першого кроку на фестивалі в Шешорах.

Черговий крок, після намагання її осягнення східною величністю – другої спроби в галереї Лавра.Адже міф залишається міфом будь-де…закон є законом усюди… а от де він – в раю первозданності чи в гніві войовничо розфарбованих облич, обрамлених східно-параджановською орнаментальністю головних уборів, що віддзеркалюються у нерухомості лику Сфінкс…чи вод Стіксу, що намагається затягнути нас до своєї прірви примарною можливістю переходу бродом його мертвих вод,що відмежовують нас, які прийшли, аби бачити, від тих, по той бік…за…акторів, що вершать спробу доторкнутися до лику Сфінкс, до таємниці міфу про Едіпа; чи в убогості новодраматично позбавленого краси знищеного пограбуваннями військового складу, з якого тхне торжеством вогкості, задухи…оголеного тіла в полум’ї, залізної стелі, цементного пилу, ланцюгів, втоми старих каменів колон і стін, незникного звучання покинутого і недобудованого катакомбного храму в передчутті жорсткої зими після літа, спроб змінити суть військового Арсеналу.

Суть драми завжди залишається суттю драми. А ми,актори, залишаємось її дослідниками і жертвами… Запитанням до себе: чи в змозі ми звершити цей психоаналітичний безстрашний крок осягання. Чи вистачить нам розуму й тиші в серці, щоб спромогтися почути загадку Сфінкс. Почути, бо в питанні криється половина відповіді.

ЕДІП…четвертий крок… четверта спроба.

Тепер цього екзотичного звіра, цього театрального Сфінкса, можливо, справді владику нашої долі, спіймано і зачинено в клітці, чи то тимчасово, чи назавжди… Чому? Життя всюди життя. Питання в тому, чи відгадає театр місце, в якому чути пророцтво. Мистецтво театру  у відгадуванні! Чи вгадали ми на цей раз? Ми не знаємо…ми наважуємося…ми дерзаємо…ми маємо надію.

 

 

 

 


Поділится:   Опублікувати у Twitter   Написати у Facebook   Поділитися ВКонтакті   Записати собі у LiveJournal  

Дві дії. 3 години


Назад
Перехiд